Вапняр Олександр Васильович (1977-2015)

Вапняр Олександр Васильович – командир інженерно-саперного взводу 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант.

Народився 8 грудня 1977 року в місті Гнівань Тиврівського району Вінницької області. Закінчив загальноосвітню школу №2 міста Гнівані, Вінницький будівельний технікум (1992-1996 рр.) та Український транспортний університет за спеціальністю «Містобудування». Під час навчання в університеті закінчив військову кафедру.

Мешкав у місті Гнівань, потім – у селі Марківці Бобровицького району Чернігівської області. Працював головним технологом Публічного акціонерного товариства «Київметробуд», з 25 лютого 2014 року – провідним інженером технічного відділу Комунального підприємства «Київавтошляхміст» корпорації «Київавтодор».

29 січня 2015 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив командиром інженерно-саперного взводу 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2167, місто Біла Церква Київської області).

З 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Позивний «Тигр».

17 вересня 2015 року старший лейтенант Вапняр загинув під час розмінування лісосмуги на околиці села Старогнатівка Волноваського району Донецької області, в результаті підриву на міні.

21 вересня 2015 року похований на Центральному кладовищі у місті Гнівань Тиврівського району Вінницької області.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (16.01.2016; посмертно).

Залишилися батьки, дружина, донька та син.

У місті Гнівань на фасаді навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступенів – гімназія №2» (вулиця Івана Франка, 36), де навчався Олександр Вапняр, йому встановлено меморіальну дошку.

21 квітня 2016 року в гімназії відкрито куточок Слави пам’яті загиблого випускника. Ім’ям Олександра Вапняра названо вулицю в місті Гнівань.

Жабіцький Ілля Миколайович (1991-2016)

Проживав у м. Вінниця, навчався в ЗОШ №9. Після закінчення дев’яти класів у 2008 р. вступив на навчання до Вінницького будівельного технікуму.

З часом вирішив стати військовим і в 2011 році уклав контракт для проходження військової служби. З 2014 року воював у зоні АТО.

Загинув 23 вересня 2016 р. близько 19:00 під час мінометного обстрілу смт Зайцеве (Бахмутський район Донецька область), на позиції «Зайцеве — Жованка» у передмісті Горлівки.

Указом Президента України № 567/2016 від 21 грудня 2016 року «за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рудківський Віталій Володимирович (1990-2022)

Народився 10 листопада 1990 року у м. Бережани Калинівської громади, де пройшли його дитинство та юність.

Після закінчення школи навчався у Вінницькому будівельному технікумі (2011-2015 рр.).

Згодом влаштувався працювати будівельником в обласному центрі.

До війська Віталія Рудківського мобілізували 10 червня 2022 року, а вже 11 серпня, під час виконання бойового завдання на Донеччині, захисник отримав мінно-вибухову травму. Двадцять п’ять діб лікарі боролися за життя військового, але врятувати Героя не вдалося.

4 вересня 2022 року від важкого поранення Віталій Рудківський помер.

Костюк Андрій Анатолійович (1985-2022)

Народився 2 грудня 1985 року. Проживав у смт Глухівці.

Після закінчення школи вступив до Вінницького будівельного коледжу (2003-2006 рр.).

Потім було декілька спроб піти на війну, його не брали. Врешті, добився свого і пішов воювати. Завжди був веселим та позитивним.

Служив кулеметником стрілецького відділення 2 взводу 8 роти військової частини А 7013. Разом із побратимами боронив територію в районі Оріхова та Пологів Запорізької області.

Загинув 29 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання біля селища Нестеренка Пологівського району, Запорізької області.

Побратими Андрія зазначили, що він був справжнім воїном, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу.

Кравченко Віктор Сергійович (1998-2022)

Народився у 1998 році в м. Христинівка, що на Черкащині.

Після закінчення школи 2014 року вступив на навчання до Вінницького будівельного технікуму. Випускник 2018 року.

Разом із братом Костянтином на початку повномасштабного вторгнення добровільно пішов захищати Україну.
Хлопці служили в самохідній артилерійській батареї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, захищали Київ, Харків, Лиман, Бахмут.
Старші солдати Віктор та Костянтин Кравченки загинули 23 грудня 2022 року під час артилерійського обстрілу на Херсонщині.

Віктору було 24 роки, Костянтину - 26 років.

Ткачук Олександр Сергійович (1988-2023)

Народився 30 листопада 1988 року в с.Левківка Погребищенського району Вінницької області.

Навчався у Левківській школі І-ІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році. Далі продовжив здобувати освіту у Вінницькому коледжі будівництва та архітектури КНУБА (2004-2007).

Працював торговим представником однієї з торговельних фірм м. Вінниця. З перших днів повномасштабного вторгнення без вагань пішов захищати рідну землю.

Мужній захисник, 34-річний земляк Ткачук Олександр загинув у бою за незалежність України 23 січня 2023 року під час виконання службових обов’язків біля населеного пункту Бахмут Донецької області.

Сокіл Андрій Анатолійович (1998-2023)

Андрій родом з Вінниці. У дитинстві займався танцями, виступав на всеукраїнських і міжнародних фестивалях і конкурсах. Закінчив Вінницький фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну КНУБА, спеціальність "Будівництво та експлуатація будівель і споруд" (2013-2016 рр.). Захоплювався їздою на велосипеді.

Згодом пішов на військову службу. Воював в АТО/ООС на Донбасі у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. 
Під час повномасштабної війни Андрій воював за Україну у лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

Андрій Сокіл загинув 27 квітня 2023 р. у віці 25-и років під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.

Дробінчук Олександр Миколайович (1986-2022)

Народився у 1986 р. в с.Вернигородок Вінницької області. Проживав у Калинівці.

У 2003 р. вступив на навчання до Вінницького будівельного технікуму на спеціальність «Будівництво та цивільна інженерія».

Олександр Дробінчук — старший солдат Збройних Сил України — український військовий, що загинув під час російського вторгненняв Україну, усасник російсько-української війни.

Він був справжнім патріотом України та героєм, який пройшов війну на Сході.

Загинув від ворожої кулі 3 березня 2022 року в Запорізькій області.

У Героя-захисника Дробінчука Олександра залишились дружина та троє діток.

Похований в м.Калинівка.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (2022, посмертно)

Абросімов Сергій Миколайович (1995-2022)

Народився 15 грудня 1995 року в с. П’ятківка Бершадського району. Навчався у П’ятківській загальноосвітній школі. Завжди старанний, доброзичливий, ввічливий та вихований учень. Сергій був єдиним сином у батьків.

Після закінчення дев’ятого класу вступив на навчання до Вінницького коледжу будівництва, архітектури та дизайну КНУБА (2011-2015).
Потім працював у Києві на різних будівельних майданчиках.
В 2016 році був призваним до лав Національної гвардії України. Службу проходив у місті Львові. Після служби в армії працював деякий час в поліції міста Києва.
З 2016 року Сергій Абросімов брав участь в Антитерористичній операції на Сході України.

З перших днів віроломного широкомасштабного вторгнення росії на українську землю Сергій став на захист рідної держави.
Спочатку був у ТРО міста Києва, а потім пішов служити до Збройних Сил України, пройшов навчання у Житомирі, а далі воював у Краматорському районі Донецької області, Ізюмському та Балаклійському районах Харківської області. Мужній воїн, справжній патріот, чудова людина- він був взірцем для своїх побратимів, багато чого їх навчав та допомагав, адже вже мав досвід бойових дій. Служив навідником-оператором 2-ї розвідувальної роти військової частини А2298.
Сергій Абросімов загинув під час виконання військового обов’язку по захисту Батьківщини 30 травня 2022 року у Харківській області, Ізюмський район, село Протопопівка. Йому назавжди залишиться 26 років…

Указом Президента України №201/2023 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдат Абросімов Сергій Миколайович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Курилів Богдан Васильович (1991-2022)

Навчався в Гніванській ЗОШ №1 ім. А.С. Макаренка. Після школи у 2008 році пішов навчатися на архітектора у Вінницький будівельний технікум. Згодом вступив до Вінницького національного технічного університету на спеціальність "Інженер-будівельник". В цивільному житті працював в проектній організації, завжди відповідально ставився до виконання своїх обов'язків.

Богдан був доброю, чуйною, скромною та щирою людиною з великим серцем і душею. Прекрасним сином для своїх батьків.

25 лютого 2022 року хлопця одним із перших мобілізували до лав ЗСУ. Проходив службу гранатометником у складі 59 бригади 10 батальйону.

Понад 7 місяців вважався зниклим безвісти, однак родина не втрачала надії та робила все можливе, щоб його знайти. Тепер відомо, що 4 вересня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Любомирівка Миколаївської області Богдан Курилів трагічно загинув.

Мазур Олексій Ігорович (1995-2023)

Народився 11 березня 1995 року. Олексій любив спорт, гори, тварин і життя. Його сторінка в соцмережах сповнена світлин з походів. Він бігав благодійні напівмарафони, займався бойовим мистецтвом джиу джитсу, ходив у гори і їздив у веломандрівки. Закінчив Вінницький будівельний технікум у 2014 р.

З початком війни від 2014 року брав участь в антитерористичній операції. Пройшов конкурсний відбір у прикордонний загін оперативного реагування «Дозор».

Але хотів бути у гущі воєнних подій. Тому обрав службу військовим медиком, фельдшером відділення збору та евакуації поранених медичної роти у бригаді спецпризначення «Азов».

Цієї весни Олексій Мазур одружився. Після поранення і травм ноги міг залишитися у тилу. Але обрав службу, рятував поранених і був професіоналом у своїй справі.

Старший сержант Олексій Мазур загинув 8 червня 2023 року при виконанні бойового завдання у селі Мала Токмачка на Запоріжжі.

Русавський Олександр Миколайович (1997-2023)

Народився 17 вересня 1997 року. Здобув освіту у 31-й міській школі, а після цього вступив до Вінницького фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну (2012-2016 рр.). Після успішного завершення коледжу, Олександр продовжив своє навчання та здобув дві вищі освіти: одну у Вінницькому національному технічному університеті та іншу в Національній академії Національної гвардії України.

Олександр був учасником бойових дій під час російського вторгнення в Україну. Спочатку він захищав столицю, а потім брав участь у боях на Донецькому та Запорізькому напрямках.

На жаль, його життя обірвалося 3 жовтня під час бою на Запорізькому напрямку, коли йому було всього 26 років. Військовий був старшим лейтенантом і командував мінометною батареєю військової частини 3028 Національної гвардії України. У той страшний момент він не відступав від своїх обов'язків і намагався врятувати поранених від ворожого вогню до останньої хвилини свого життя.

Дворський Олександр Павлович (1981-2023)

Олександр Павлович Дворський народився у Вінниці. З успіхом закінчив СЗОШ № 2, де його пам’ятають як гарного учня із золотим серцем.

В 1998-2001 рр. здобував освіту у Вінницькому будівельному технікумі на факультеті водопостачання. Став дуже гарним майстром.

Під час повномасштабного вторгнення росії взяв до рук зброю добровільно, хоч до цього і не мав жодного досвіду військової служби.

У строю був із березня 2023 року. В складі 41-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України пройшов інтенсивну підготовку, включаючи навчання за кордоном.

Разом із побратимами боронив Україну на одному із найгарячіших—Харківському напрямку фронту.

Життя воїна обірвалося 20 жовтня 2023 року під час бою поблизу Куп’янська. Йому було лише 42 роки…

Поховали Героя на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Заскін Андрій Миколайович (1985-2023)

Андрій Заскін – нацгвардієць, що працював у складі мобільних вогневих груп. Чоловік боронив Вінницю і область від ворожих повітряних цілей.

Андрій Заскін народився 30 листопада у місті Вінниці. Після здобуття середньої освіти вступив до Вінницького фахового коледжу будівництва та архітектури. Займався спортом, ходив до секції з боротьби.

Згодом – отримав диплом юриста в університеті «Україна». Також закінчив магістратуру Тернопільського національного економічного університету за спеціальністю Право. Працював в службі охорони. Після – близько 8 років служив у Державній кримінально-виконавчій службі України. З січня 2023 року служив у Національній гвардії.

За словами матері, Андрій Миколайович завжди був дуже добрий, чуйний. Виховував доньку, яка цьогоріч пішла до першого класу. Наразі дівчинка залишилась без батька.

Серце воїна перестало битися 12 листопада. Цього місяця Андрію Миколайовичу мало б виповнитися 38 років.

Гулько Олександр Анатолійович (1996-2024)

Народився Олександр 4 серпня 1996 р. у м. Вінниці, навчався в місцевій школі № 35. Далі продовжив здобувати освіту у Вінницькому коледжі будівництва та архітектури, де в 2012-2016 рр. навчався за спеціальністю «Водопостачання та водовідведення». Того ж року був призваний до лав ЗСУ. Після проходження строкової військової служби працював за кордоном, проте, коли рашистська нога вступила на українську землю, Олександр повертається додому та разом із батьком добровольцями ідуть до військомату аби стати на захист своєї Вітчизни.

Спочатку Олександр проходив службу в роті охорони 6 відділу Вінницького РТЦК та СП, а згодом - у одній з військових частин Збройних Сил України.

Був справжнім патріотом своєї держави, з гідністю та честю виконував обов'язок як громадянина так і військовослужбовця, у боях завжди виявляв стійкість та мужність, був надійним побратимом та твердо вірив у Перемогу. Мріяв мати дітей, дружню і щасливу родину та власний будинок. Вдома на нього так чекала молода дружина та люблячі батьки.

Та повернувся наш Захисник до рідної домівки на щиті....

22 лютого 2024 року, боронячи рідну землю від лютого ворога, поблизу н. п. Невельське Донецької області загинув стрілець-санітар стрілецького батальйону, старший солдат ЗСУ, житель с.  Садове Гулько Олександр Анатолійович. Мужньому воїну було лише 27...

Рибачок Дмитро Сергійович (1999-2024)

Народився Дмитро в 1999 році в містечку Полонне Хмельницької області.

В 2016-2019 рр. навчався у ВСП Вінницький фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну КНУБА за спеціальністю «Монтаж і обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції».

5 березня 2024 року у районі Серебрянського лісу поблизу населеного пункту Діброва на Луганщині Дмитро Рибачок загинув.

Він міг би жити у вільній Україні і насолоджуватися життям… Він би міг гратися у майбутньому із своїми дітками і любити свою родину.

Він все це міг би робити…

Але… одного разу він зрозумів – якщо не зупинити цю рашистську чуму, рано чи пізно війна прийде в його місто, в його дім… І він пішов захищати Україну, яка сьогодні захищає увесь цивілізований світ…

Він загинув. Загинув, як Воїн світла.

Вічна пам’ять Герою!

У наших серцях, у нашій пам’яті вони навічно залишаться незламними Героями, відданими синами своєї родини, безстрашними воїнами України.   Вічна слава Героям!